Какая-то страшная вялость
За мною идёт по пятам.
Вселенная так отозвалась
На мой недостроенный храм?
Вселенная хочет событий,
Вселенная хочет борьбы,
А мне бы простую обитель
И чтобы не видеть ни зги.
Меня, может, время достало
Своей вороватой клюкой,
Когда-то мне всё было мало,
А ныне пора на покой?
А может быть слабое сердце
Уже не способно страдать?
Устала заветная дверца
Впускать, пропускать, отдавать?
Не знаю, что это со мною,
Хандра, наваждение, сон?
Захватит ли вечной игрою
Ещё колесница времен?
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Вселенная хочет, чтобы ты действительно остановился...на некоторое время. В Исламе это так прямо и называется - "Остановка".
Отдохни, остуди свой пыл, пусть всё пройденное тобой до этого "устаканится", ляжет на твои внутренние полочки, закрепится; посмотришь на всё спокойным взглядом, бестрастно оценишь пройденное, и... снова в бой, за вечной игрой, на колеснице времён. Не ты первый, не ты последний...всё правильно. УДАЧИ! Комментарий автора: Спасибо, Миша! Может, ты и прав.
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
